Передмова

 

«Я майже не знала батьків мого татка. Дідусь помер ще зовсім молодим за кілька років до мого народження. Його здоров’я підірвали сталінські табори. Бабуся померла, коли я була ще маленькою. Про неї знаю, що в юності їздила шукати щастя в далеку Бразилію. Не знайшла, повернулася додому. Важко уявити, яким був її шлях з маленьким сином на руках через півсвіту до прикарпатського села… в тридцяті роки минулого століття ….

шіффою *…»

«Я дуже любила маминих батьків. Вони пестливо називали мене зозулькою та приносили гостинчики.

Та не тільки мені, моїй мамі не розповідали, як тікали, покинувши весь нехитрий скарб, з рідного хутору дізнавшись про постанову Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року…»

Скільки таких нерозказаних історій мало не в кожній українській родині? Вони, нащадки козаків та української шляхти, неохоче розповідали про пережите. Чи то самі намагалися забути про жорстоке минуле, чи то хотіли вберегти від його тіні дітей та внуків.

 _______________
* від нім. Schiff – корабель

P.S.  Колись прочитала, що якщо спадає думка дізнатися про минуле родини – за пошуки треба братися негайно.  Бо з часом документи можуть бути просто недоступні.  Непрацюючі посилання у “Записнику” – підтвердження цьому.  А ще у кращому разі важкодоступні (?) документи ДАХО.