Про них говорили: «В них і прізвище було Чорні, бо працюють «по-чорному». Вони вставали о четвертій ранку, починали день з молитви. А потім до роботи.
Тепер вже не дізнатися, звідки Чорні прийшли на Херсонщину. Високі, стрункі, синьоокі та біляві, їх зовнішність була нетиповою для тих місць. Можливо, вони були нащадками козаків, адже неподалік була Кам’янська січ, та й серед козаків було чимало на прізвище Чорний.
За переказами Максим Чорний служив у Фальц-Фейна чабаном. За сумлінну працю і отримав він цей хутір, який так і називали «хутір Максима Чорного» чи «хутір Чорних». Розташований він був неподалік від Качкарівки та Саблуковки.
Велика та дружна родина з двадцяти восьми осіб працювала з ранку до пізнього вечора. Серед них і його син, Гаврило Максимович, з сім’єю. Швидко змогли стати на ноги на своїй землі. За податковими документами, які збереглися у Херсонському обласному архіві, у них була віялка, жатка, сівалка та плуг. А ще було два колодязі, один – глибокий, з холодною та чистою водою. І це у місцевості, де і зараз проблеми з водопостачанням.
Та в один день все змінилося. Листоноша попереджав: «З кулака і шапку хочуть зняти, тікайте!» Напевне, це йшлося про постанову від 30 січня 1930 «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».
Згідно з цим документом господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої категорії належали учасники й організатори антирадянських виступів. Вони мали бути «ізольовані» в тюрмах і концтаборах. До другої категорії потрапляли всі, хто чинив «менш активний опір» кампанії розкуркулення. Їх разом із сім’ями виселяли у північні райони країни. До третьої категорії належали всі, хто не опирався розкуркуленню. Їм надавалися зменшені земельні ділянки за межами колгоспних масивів, знаходимо пояснення на TerritoryTerror.org.ua
З Херсонського обласного архівуКуркуль-експертник 1 категорії – це був вирок. Гаврила Максимовича з дружиною Катериною Пилипівною вивезли з хутора. Розповідали, що всіх розкуркулених посадили у поїзд, та на якійсь станції вагон, в якому були вони, відчепили. Про їх долю більше нічого невідомо.
Тих з Чорних, що залишилися жити в селі, теж спіткала трагічна доля.
Цю розповідь було знайдено на початку 2015 р. на сайті http://memorialholodomors.org.ua (На жаль відновити посилання зараз не вдається)
Машко Марія Ісаївна 1923 р.н., жителька с. Качкарівка у 1932:1933 роках проживала у с. Саблуківка Бериславського району (запис 2007 р. Будько Н.Я.)
В роки голодомору проживала в селі Саблуківка В сім’ї було 9 чоловік: батько, мати і семеро дітей. Ці роки пам’ятаю. Так, у селі був голод. Голодувала і наша родина. Добре не пам’ятаю, чи приходили до нас забирати зерно, але знаю, що все батьки здавали. Доводилося дуже важко, особливо взимку і ранньою весною 1933 року, їли всякий бур ’ян, діти шукали по толоках і балках козельці, лободу, інші рослини, приносили додому, батьки все це перемелювали на жорнах і пекли маторженики. Один брат, Іван, був пухлий, згодом і помер, йому було років сім. Батько теж помер взимку. Вмирали й інші люди, особливо мене вразила смерть дітей Чорних, мабуть тому, що я сама була ще дитиною. У них була велика родина, їсти було нічого. Померли і батьки, і 5 дітей, вижило тільки двоє. Для них вико+ пали яму на кладовищі, поховали без труни. Просто посадили під стінку. Після них помер мій батько;
труну зробили, але яму викопати не могли, бо земля була дуже мерзла, а люди слабі. То поставили труну до Чорних, яку прикрили дошками, а весною викопали яму батькові і поховали.
Гаврила Максимовича реабілітовали відповідно до ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року та рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Нововоронцовської районної державної адміністрації.
А Сава Гаврилович прожив довге життя, зміг уберегти сім’ю від голоду та війни. Працював ковалем так само сумлінно, як звик. Та час від час з сумом згадував рідний хутір, безкраї лани та глибокий колодязь.
Моє коріння... 